Воно призначене для закидання снасті, підсікання риби, що клюнула, а також для витягання її з води. Його можна виготовити з лози, ліщини та деяких інших порід дерева. Кращими вважаються бамбукові вудлища. Вудлище має бути гнучким не лише на тонкому кінці, а й по всій довжині, прямим, легким і міцним.
Дерев’яні вудлища найкраще заготовляти пізно восени і взимку. На зрізаній гілці зістругують сучки, а також знімають кору, за винятком вершини, де вона залишається до кінця сушіння вудлища. Нерівні вудлища розправляють, а потім прив’язують, особливо у вигнутих місцях, до рівної дерев’яної рейки чи дошки й сушать у сухому прохолодному приміщенні. Розправлені й зав’ялені вудлища добре очищають шліфувальним папером, покривають оліфою, фарбують у зелений чи коричневий колір. Залишки кори не знімають. Завдяки цьому вудлище менш помітне для риб.
Довжина вудлища може бути різною. З берега рибу ловлять вудлищами довжиною до 4 і навіть 5 м, з човна – до 2-3 м.
Щоб довше зберігалося вудлище, його не слід часто мочити у воді, а після вудіння треба зберігати в прохолодному місці, оберігати від висихання. У зимовий час чи в перервах між вудінням його кладуть на горизонтальну поверхню або в спеціальний чохол.
