Archive for the ‘Вудіння риб’ Category
Часто для вудіння придонних риб використовують поплавцеву вудку, з якої знімають поплавець і оснащують її поводком з грузилом потрібної маси та відповідним гачком. Якщо є потреба, то замінюють тонку й коротку жилку на товщу і довшу.
Донною вудкою вудять придонні риби у водоймах із спокійною течією і значною глибиною. Вона відрізняється від поплавцевої значно коротшим вудлищем. Нижню частину вудлища загострюють або на неї одягають металевий штир. Завдяки цьому вудлище можна легко застромити в землю. Виготовляючи спеціальні донні вудки, на середині вудлища монтують так зване мотовильце, на яке намотують жилку. Мотовильце – це два гачки, виготовлені з мідного дроту, завтовшки із сірник і прикріплені на вудлищі на відстані 30 – 40 см один від одного. Для цього їх щільно обмотують міцною ниткою і покривають водостійким лаком. На мотовильце намотують 30 – 40 м жилки товщиною 0,3-0,7 мм. Якщо доводиться вудити в річці з швидкою течією, грузило має бути важким (15-20 г), із середньою течією – легшим, у місцях із стоячою водою – найлегшим. Вудку оснащують середніми і великими гачками (№ 7-10). Інколи їх прикріплюють два; поводок другого гачка коротший від основного.
За будовою і способом вудіння розрізняють кілька типів вудок. Найпоширеніша поплавцева вудка. Характерна її особливість – наявність поплавця. Цією вудкою користуються з ранньої весни до осені. Ловити нею можна з берега і з човна в річках, озерах, водосховищах, морях, на тваринну і рослинну наживки. Таку вудку легко перебудувати для вудіння з різних шарів водної товщі.
Наживкою називають будь-яку природну приманку, яку насаджують на гачок. Вибір її залежить від того, яку рибу передбачається вудити, у яку пору року, на якій водоймі. Розрізняють наживки тваринного походження (різні черв’яки, комахи та їх личинки, ракоподібні, п’явки, молюски тощо) і рослинні, наприклад нитчасті водорості тощо.
Однією з найпоширеніших наживок майже на всіх прісноводних озерах, водосховищах, а також річках є дощові черв’яки. їх відшукують у місцях, де перегній змішався із землею, під опалим листям, залишками соломи, у вологих балках, поблизу канав з проточною водою, біля багнистих затінених місць. Викопувати їх краще ранком або ввечері, а в похмуру погоду можна й удень. Щоб не розривати черв’яків під час вибирання, землю треба обережно розпушувати руками. Зберігати черв’яків краще в дерев’яній посудині, а на рибалку приносити в мішечку з рідкої тканини. Перед на-живленням черв’яка на гачок його слід злегка покрутити в пальцях, щоб видавити землю. Насаджують черв’яка з головного, товщого кінця. Пропустивши гачок уздовж тіла черв’яка, виводять жало гачка назовні. Інколи, переважно коли вудять дрібну рибу, наживляють частини черв’яка.
Наживки: 1 - дощовий черв'як; 2 – 3 - шматочки черв'яка; 4 - личинки мухи; 5 - мотиль; 6 - личинка волохокрильця; 7 – черевце коника; 8 - водорості; 9 - живець.
Якщо є всі складові частини вудки, то змонтувати її легко. При цьому треба пам’ятати, що для маленького гачка потрібні невеликі грузило і поплавець, тонка жилка й легке та гнучке вудлище. Для великого гачка, навпаки, потрібні більше грузило, великий поплавець і грубіше вудлище.
Монтування вудки: 1 - закріплення жилки на вудлищі за допомогою гумового кільця; 2 - зв'язування жилки: а - рибальським вузлом; б - ковзним; або мертвим, вузлом; 3 - прив'язування гачка спіральним вузлом; 4 - мотовильце: а - гачки; б - закріплення гачка на вудлищі.
Грузило утримує гачок на потрібній глибині, сприяє кращому закиданню гачка з наживкою. Форма, розміри й маса його різні, що залежить від способу вудіння, швидкості течії в місці вудіння, величини наживки тощо. Грузило має бути малопомітним для риб, не лякати їх.
Поплавець призначений для утримування гачка з наживкою на потрібній глибині, а також для одержання сигналу про клювання риби. Поплавець повинен бути легким, міцним, мати добрі вантажопідйомність і плавучість, не промокати, не відлякувати риб, не створювати зайвого шуму при падінні на воду, зручно прикріплюватись до жилки й переміщуватись по ній. Його можна виготовити з різних матеріалів – корка, гусячого ч^і качиного пір’я, вербової кори чи кори тополі, очерету, пінопласту тощо. Найкращими вважаються веретеноподібні й видовжені поплавці. Рекомендується, щоб за своїм кольором вони були близькі до кольору предметів, які плавають на воді.
Гачок складається з кільця – (Лопаточки), цівки (стрижня) – прямої частини гачка, підсічника (вигину) – зігнутої частини гачка, жала і борідки. Між цими частинами витримується певне розмірене співвідношення, а звідси й номери гачків – його ширина в міліметрах від жала до цівки.
I. Розміри гачків та їх будова: 1 - цівка (стрижень); 2 - підсічннк (вигин); 3 - жало; 4 - борідка; 5 - кільце (лопаточка). II. Саморобні поплавці: 1 – з кори; 2 - з очерету; 3 - з пір'я. III. Грузила: 1 - ковзне, 2 - глухе.
. Наприклад, у найменшого гачка, номер якого 2,5, ця відстань становить 2,5 мм, а в найбільшого,- номер якого 14, вона становить 14 мм. Основними вимогами до гачка є гострота його жала, товщина (він повинен бути якомога тоншим) і міцність. Гострий гачок при найменшому дотику до поверхні нігтя зачіпається за нього. Якщо гачок після натиску на жало чи відведення його вбік повертається у попереднє положення, то він вважається добре загартованим. Кращими вважаються гачки з прямим вигином, тобто з вигином в одній площині з цівкою, і з довгою цівкою. Такі гачки краще зачіплюють рибу порівняно з короткоцівковими гачками. На них зручніше чіпляти черв’яків, личинок комах тощо.
Це відрізок жилки тоншої, ніж основна. Його застосовують під час вудіння обережних риб у прозорій воді, а також місцях, де багато корчів. Якщо гачок зачепиться за корч і його не можна відчепити, відривається лише поводок, а решта жилки залишається біля вудлища. Довжина поводка коливається від 5 до 25 см, а його товщина на 0,01-0,5 мм менша за основну жилку. Маючи кілька заздалегідь виготовлених поводків різної товщини з гачками та грузилами, вудку зручно збирати на водоймі.
Жилку виготовляють із синтетичних матеріалів. Вона повинна бути міцною, еластичною, тонкою, непомітною для риби. Ці якості має капронова жилка. Вона може витримувати значну масу. Наприклад, щоб розірвати жилку товщиною 0,15 мм, потрібно прикласти зусилля до 0,8 кг, товщиною 0,25 мм – до 2 кг, товщиною 0,5 мм – майже 8 кг. Промисловість випускає жилки різних кольорів, тому добирають такі з них, які за кольором найменш помітні для риби.
Воно призначене для закидання снасті, підсікання риби, що клюнула, а також для витягання її з води. Його можна виготовити з лози, ліщини та деяких інших порід дерева. Кращими вважаються бамбукові вудлища. Вудлище має бути гнучким не лише на тонкому кінці, а й по всій довжині, прямим, легким і міцним.
